использование материалов разрешено только со ссылкой на ресурс cossackdom.com

У центральному державному архіві давніх актів Росії (м. Москва) у фонді 7 “Таємна експедиція” зберігається цікавий документ з історії запорозького козацтва 1760-х років. Це — донос від 8 січня 1767 року запорозького полкового старшини Павла Савицького П.О.Рум’янцеву на кошового отамана Запорозької Січі Петра Калнишевського.

На наш погляд, донос П.Савицького, принаймні в своїй основі, правдивий, відбиває реальні події, свідком яких був цей старшина. Досить важко уявити, що він усе вигадав, адже могло бути здійснене слідство. Якби з`ясувалося, що все це наклеп, то доношувач зазнав би суворого покарання. Донос містить конкретні прізвища, дати, цікаві подробиці — інформативно досить насичений. Вірогідно, уряд поставився до цього документу досить серйозно. Проте, з огляду на наближення чергової війни з Туреччиною, вирішив не загострювати стосунки з Січчю і слідство не здійснив. Маємо опосередковане підтвердження цьому. Так, в імператорському указі (“соизволении”) про зруйнування Запорозької Січі, привезеному і оголошеному за наказом П.Текелія 6 червня 1775 року сповіщалося, зокрема, про арешт саме кошового отамана П.Калнишевського і військового писаря І.Глоби. Не випадково, саме їх прізвища фігурували і в доносі П.Савицького. Ймовірно, готуючи скасування Січі, правляча верхівка імперії пригадала донос Савицького. Це тим більш вірогідно, оскільки частина документів, що стосуються долі П.Калнишевського після 1775 року, знаходиться в одній справі з доносом П.Савицького. Маємо, на нашу думку, ще одне непряме підтвердження серйозного ставлення російських можновладців до доносу Савицького. Так, менш ніж за 2 роки після отримання доносу, турецький султан восени 1768 року відправив свого посланця на Січ схиляти її на бік Порти під час війни з Росією. Це видно з листа Президента ІІ–ї Малоросійської колегії П.О.Рум’янцева до Катерини ІІ від 3 грудня 1768 року. У ньому він, зокрема, писав: “Не вмещается то в моем понятии, как бы мог султан такого эмиссария отправить прямо и явно к сему войску, не имевши ни каких предуверений или поводу, … и коего (посланця) в показание своей подданической верности кошевому атаману подлежало бы самого средствами прикрытыми представить генерал–губернатору в Киев и тем самым пресечь дальние покушения: Но сего злодея кошевой рапортует к Воейкову, что чрез несколько дней с письмом ответным к султану отпустит. А я и не могу вообразить, какую можно бы переписку в сей материи продолжать подданому с неприятелем, которая при нынешних обстоятельствах столько подозрительна, сколько и предосуждения сделать может высочайшим интересам вашего величества…” [3; 286]. Отже, Рум’янцев прозоро натякає на можливість якихось зносин між Запорозькою Січчю і Осяйною Портою.

… в прошлом “766–м” году в октябре месяце содвора Домой приехал, то запершись в своей спальне началы советовать з своим писаром тако, кошевой сказал, как выдноде ничего ненадеятся от ных что уже вышиписаном октябре месяце усоветовавши и отправили асаула в кош, писалиль же к турецкому императору чрез асаула и посилалиль з коша козаков двадцати человек добрых или нет сказать немогу, разве неписалиль з сечи и непосылалиль козаков, как асаула в сечи бывшего болше двох недель, ак войску точно моей рукой перво чрез полковника антона красовского в прошлом 766–м году, в августе месяце, апотом и через асаула в октябре месяце ввойско писали чтоб все в готовности были к походу против Росии и невпускали б всвою границу низачем в прокористование никого з Росии, а турецким и татарским народам ималейших обид иозлоблений запорожские козаки подсмертною казнию нечиныли запретить; а жили б смирно и дружно, когдаж асаул свойска впрошлом же году в месяце ноябрь последних чисел возвратился и привез от войска ответние писмы и которие были посекрету, те писар отобрал и запершись в спалне кошевого прочитавши в кошевого сундучок спрятаны, и потому мне ответных секретных писем знать было неможно.