использование материалов разрешено только со ссылкой на ресурс cossackdom.com

ПІВДЕННОУКРАЇНСЬКЕ КОЗАЦТВО ПОСТСІЧОВОГО ПЕРІОДУ В ІСТОРИКО-АРХЕОГРАФІЧНОМУ ДОРОБКУ АРХІЄПИСКОПА ГАВРИЇЛА (В.Ф. РОЗАНОВА)

У травні 1828 року на кафедрі в Катеринославі посаду єпархіального архієрея обійняв молодий та енергійний єпископ Гавриїл (В.Ф. Розанов). Копітка праця цієї людини по упорядкуванню справ Катеринославської єпархії, а згодом з облаштування нової Херсонської і Таврійської єпархії сприяла піднесенню релігійного життя в південноукраїнському регіоні. Сподівання офіційного Петербургу і Синоду, що покладалися на Гавриїла (В.Ф. Розанова), цілком виправдались. Оцінкою заслуг катеринославського (1828 - 1837 роки) та херсонського (1837 - 1848 роки) архієпископа стало його переведення до вищої за ієрархією Тверської кафедри. Роль Гавриїла в поширенні православ'я і зміцненні впливу російської державної церкви в південному регіоні є очевидною. Досягти успіху в церковному будівництві на Півдні України архієпископу безперечно допомогли як особисті якості та наполеглива праця, так і добрі знання регіональної історії. Історико-археографічний доробок Гавриїла вже неодноразово ставав предметом досліджень. [8, с. 308 - 313; 9, с. 220 - 238; 10, с. 265 - 268; 11, с. 190 - 254; 12, с. 40 - 58]. Однак питання, пов'язані з історією південноукраїнської козаччини постсічового періоду, спеціально не розглядалися. За публікаціями та зібраними архієпископом документами і матеріалами спробуємо простежити, якого саме значення надавав він перебуванню козацького населення в південному краї в останній чверті XVIII - ХІХ століття.
Обіймаючи посаду єпархіального архієрея на кафедрі в Катеринославі, Гавриїл мав вільний доступ до архівних матеріалів Самарського монастиря, підпорядкованих йому консисторії та церков. Можливість ознайомитись із не введеними до наукового обігу матеріалами з одного боку, та непідробна цікавість до місцевої історії з другого, сприяли накопиченню великих масивів джерел і підготовці ряду праць, написаних на основі різноманітних документів. Переїзд до Одеси відкрив перед архієпископом широкі можливості для активної наукової діяльності. Членство в Одеському товаристві історії та старожитностей спонукало до нових розвідок і підсилювало прагнення осягнути історію краю і людності, яка знаходилась під його духовною владою. З-під пера Гавриїла виходять дослідження як вузької проблематики [4, с. 197 - 204; 2, с. 320 - 328; 1, 39 с.], так і масштабні за постановкою та розглядом проблем [7; 3, с. 79 - 129; 5, 111с]. Так, у своєму "Хронологико-историческом описании церквей епархии Херсонской и Таврической" архієпископ подає хронологічну таблицю церков Херсонської і Таврійської губерній із вказівкою часу заснування або заведення та подає коротенькі історичні відомості про більшість із них [7, 71 с.]. Суттєвими недоліками даного історико-географічного дослідження Гавриїла є відсутність опису церков Катеринославської губернії і недостовірність окремих наведених ним фактів. Однак у дослідженні присутні матеріали, що допомагають розглянути питання становлення церков, молитовних будинків на військових землях Дунайського формування, розширюють уявлення про представників духовенства в козацькому війську. В "Отрывке повествования о Новороссийском крае..." і "Продолжении очерка истории о Новороссийском крае..." [3, с. 79 - 129; 5, 111 с.] Гавриїл (Розанов), маючи в своєму розпорядженні представницькі масиви різнопланових джерел, відтворює церковну історію південного краю. Разом із тим, він звертає увагу на мешканців підпорядкованих йому єпархій: робить історичний екскурс у минуле поселенців, описує особливості їх традиційно-побутовою культури та господарювання. Не оминув архієпископ увагою і козацьке населення регіону. Своє бачення розвитку військових земель, підтверджує розлогими цитатами та витягами з документів, узятих зі своєї збірки матеріалів [16 - 18].
У 1842 році в Одесі окремим виданням вийшло цінне наративне джерело з історії козацтва, а саме: "Устное повествование бывшего запорожца Никиты Леонтиевича Коржа" [6, 95 с.]. Про вихід у світ спогадів запорожця архієпископ катеринославський, херсонський і таврійський переймався довго. Наполегливість Гавриїла (В.Ф. Розанова) пояснюється тим, що він вважав їх однією з найяскравіших пам'яток усної історії краю. З метою якнайскорішого оприлюднення розповіді колишнього запорозького козака архієпископ надав зафіксовані ним спогади А. Скальковському. Однак дослідник не надав такого ж значення наративу й опублікував його уривками, зі значними скороченнями, від чого спогади М. Коржа частково втратили свою цінність як археографічної розвідки [21]. І тільки за сприянням членів ОТІС Гавриїлу (Розанову) вдалося видати повну версію спогадів старого запорожця, що проливають світло не тільки на історію Нової Січі, а й на подальшу долю козаків після остаточної ліквідації козацької вольниці на Дніпрі. Цінним у розповідях М.Коржа є інформація про: а) оформлення козацького осередку за Дунаєм; б) поселення і перейменування "Вільних Великих хуторів" на Півдні України; в) тяжбу слобожан із поміщиками за землю в постсічовий період. Вона допомагає зрозуміти історичні передумови виникнення південноукраїнських козацьких військ в останній чверті XVIII століття та пояснює причини масового запису колишніх запорожців до іррегулярних формувань, які ніяк не могли призвичаїтись до нав`язуваних їм нових умов життя. Попри окремі недоречності та хронологічні зсуви, помічені і пояснені ще Гавриїлом [6, с. 58], інформативність та достовірність споминів М. Коржа ніколи не ставилася під сумнів. Навпаки, на значення цього джерела для дослідження історії Запорозького козацтва січового і постсічового періодів вказували як сучасники, так дослідники пізніших часів.
Активна історико-археографічна діяльність Гавриїла (В.Ф. Розанова) все одно не дозволила ввести в науковий обіг усі зібрані ним документальні комплекси. Значна їх частка залишилися неопублікованими. Краще ознайомитись із ними допомагає рукописний фонд Національної бібліотеки України ім. В. Вернадського НАН України. Цінним надбанням Інституту рукописів є зібрання документів Гавриїла, до якого ввійшли і рештки архіву Катеринославського духовного правління. Вони відклалися серед матеріалів Одеського товариства історії та старожитностей. Зібрання архієпископа зберігаються у вигляді збірок документів, де поряд з іменними та синодальними указами, ордерами Потьомкіна Ігельстрому і Каховському в період подорожі Катерини II південним краєм, інструкціями обер-директору та його помічникам щодо впорядкування митниць і застав, справочинною документацією консисторій та духовних правлінь зберігаються розпочатий рукопис історії Катеринославської єпархії, описи фортець Дніпровської лінії кінця 70-х-початку 80-х років XVIII століття, міст Азовської губернії [16 - 18]. Працювати з матеріалами фонду дещо складно, бо документальні джерела зшиті в книги, а нумерацію подано не по книгах, а по кожному документу, представленому в зшитку. Серед фоліантів оригіналів та копій документів, відібраних Гавриїлом (Розановим) для написання історії краю, знаходимо і певну кількість документальних джерел з історії південноукраїнських козацьких формувань останньої чверті ХVIII - ХІХ століття, а саме:
І). Нормативно-законодавчі акти:
1) копії іменних указів: а) даний на ім'я Г. Потьомкіна про дозвіл підполковнику Сидору Білому та іншим старшинам колишнього Запорозького Війська селитись у Керчинському Куті чи на Тамані (1787 рік) [17, арк. 166]; б) даний Сенату про пожалування Війську Чорноморському о. Фанагорія (1792 рік) [17, арк. 167-168];
2) копії височайших грамот: а) Війську Чорноморському на о. Фанагорія в Таврійській області (1792 рік) [17, арк. 166-167]; б) Війську Чорноморському про допомогу козакам, які переселяються на новопожалувані землі [17, арк. 168 зв.];
3) указ Синоду Іову єпископу феодосійському вікарію Катеринославської єпархії про прирахування до його пастви козаків о. Фанагорія (1794 рік);
4) указ Катеринославської консисторії в Самарський Миколаївський монастир про повернення церковних речей містечка Богородицького козакам Роду і Міщенко [17, арк. 328-329].
ІІ. Масові та статистичні джерела:
1) відомості: а) кількості церков, церковного начиння та книг у підвідомчій Чорноморському козацькому війську новоприєнаній області між ріками Дніпром та Бугом (1793 рік); б) про духовенство, церкви Чорноморського війська та священика Демешка; в) кількості мешканців у Катеринославській духовній консисторії та духовно-учбових закладів (1837 рік);
2) рапорт протопопа Чорноморського війська Романа Порохні до преосвященного Іова феодосійського про отримання ним антимінців для похідних церков, із виправленням резолюції: яким чином повинні бути освячені похідні церкви (1794 рік);
3) відношення преосвященного Іова феодосійського в управління Чорноморського війська про недопущення закордонних духовних осіб у межі своєї землі.
ІІІ. Наративи:
1) "Замітка про те, як була улаштована церква в Катеринодарі, в якій знаходилося правління Чорноморського війська" (1794 рік);
2) "Записка про запорожців протоієрея Григорія Крем`янського" (1836 рік);
3) "Полковника Осипа Гладкого історична замітка про запорожців, представлена архієпископу Гавриїлу" (1836 рік) [17; 18].
Для відтворення історії південноукраїнського козацтва постсічового періоду важливим є доробок самого архієпископа, що виник у наслідок опрацювання ним зібраного представницького комплексу джерел. Це насамперед історична розвідка "Про греків, що населяли береги Азовського моря" [16, арк. 124-125] та розпочатий рукопис історії Катеринославської єпархії [16, арк. 126-198]. Торкаючись питань устрою, побуту та способу життя оселених по азовському узбережжю й зокрема в Таганрозі греків, архієпископ зупиняється на адміністративному і громадському устрої, основних заняттях, правах та обов'язках грецьких переселенців; акцентує увагу на таких рисах характеру, як запальність, гарячковість до віри та церкви, що дещо послаблена через незнання "богослужбової мови"; вказує на значний татарський вплив на всі сторони життєдіяльності грецького населення (як військовослужбовців, так і цивільних) - спілкування татарською мовою, одяг та й узагалі спосіб життя - татарські. Як висновок Гавриїл зазначає, що "взагалі-то всі вони [Л.М. - греки] здібні у торгівлі" та мореплавстві, а не в землеробстві чи на поприщі військової служби. [16, арк. 125].
У рукописі розпочатої Гавриїлом історії Катеринославської єпархії церковна історія регіону тісно перепліталася з історією освоєння та заселення півдня. Перш ніж викласти історію церков Катеринославщини, архієпископ подає історичний нарис про запорожців: досліджує походження козаків, вказує на їх розряди - "поселені та службові", характеризує громадський і військовий устрій, систему судочинства і міри покарання на Січі; описує звичаї запорожців, їх одяг, зброю, церковні свята та паради; зупиняється на подіях, пов'язаних із ліквідацією козацького осередку 4 червня 1775 року; і далі вже подає детальний опис майна запорозької церкви. Видається ймовірним, що відтворити історію козаччини січового періоду архієпископу в значній мірі допомогла підготовлена протоієреєм Г. Крем`янським записка про запорожців.
Процес створення козацьких формувань на Півдні України в останній чверті XVIII століття не привернув особливої уваги Гавриїла Розанова. Виключення становить тільки Чорноморське військо, до історії якого архієпископ підібрав найбільш значущі актові джерела [17, арк. 167-329]. Поява ж у межах Катеринославської губернії Азовського козацького війська викликала непідробну цікавість до нових прихожан церков Катеринославської єпархії. Беручи до уваги факт проживання запорожців більше ніж півстоліття на території мусульманської країни, архієпископ вважав за необхідне детально (настільки це виявиться можливим) описати становище козаків у межах турецьких володінь. У рукописі задунайський період Азовської козачини описано в подробицях, які можна було почерпнути з перших уст, дізнатися від тих осіб, які певний час жили в Добруджі і добре знали умови життя українського населення, й особливо запорожців, за Дунаєм. Це стосується як питань історичної географії (опис місцезнаходження населених пунктів із компактним проживанням українського козацтва та райї, розташування Задунайської Січі у Верхніх Дунавцях, місць агартування, території, що виступала театром бойових дій), так і соціально-економічної, церковної, військової історії запорозьких козаків у дунайських гирлах. Посилання на джерело знаходимо в самому тексті рукопису [16, арк. 176]. В розпорядженні архієпископа була просторова історична замітка, підготовлена полковником російської армії й наказним отаманом Азовського козацького війська Й. Гладким. Саме так її назвав упорядник двох перших томів зібрання матеріалів Гавриїла Розанова С. Серафімов [16, с. 305-320]. Історія появи історичної записки наступна. На початку 1836 року Гавриїл звернувся до наказного отамана Азовського козацького формування Йосипа Гладкого з проханням надіслати йому якомога детальніші відомості про військо та його мешканців. Своє прохання він пояснював намаганням дослідити історію краю та церковного устрою в ньому. Враховуючи ті обставини, що запорожці в дунайських гирлах тісно контактували, а в більшій мірі воювали, зі старообрядським липованським населенням із Дону, архієпископ просив отамана окремо зупинитись і на задунайському періоді Запорозького козацтва. На прохання церковного високопосадовця Й. Гладкий відповів детальним листом, у якому виклав історичні умови виникнення та становлення Азовського козацького війська [14, арк. 221-222 зв.]. Історична записка за підписом Й. Гладкого допомагає дослідити витоки Азовської та Дунайської (Новоросійської) козаччини, простежити перші роки становлення Азовського регулярного війська в Приазов'ї, демонструє намагання козаків із-за Дунаю втягнутися в нові відносини півдня України.
Текс історичної розвідки написаний письмоводителем аж до ймення "Осип". Прізвище "Гладкий" вже поставлено невпевненою рукою наказного отамана. Цей документ може слугувати ще одним підтвердженням висловів сучасників Й. Гладкого, особисто з ним знайомих, що наказний отаман Азовського козацького війська був малограмотним чоловіком, який тільки й умів, що підпис ставити під текстами документів. Не виключено, що історична замітка була підготовлена і написана іншою особою. Потенційним її автором міг бути чиновник з особливих доручень при Й. Гладкому С. Писаренко - освічений, з добрими знаннями російського законодавства та справочиння. Він неодноразово бував у 20-30-х роках ХІХ століття за Дунаєм із певними дорученнями військових чиновників різних рангів. У війську перебував з моменту його створення. Скоріш за все розповіді, зауваження, побажання отамана були взяті за основу в момент створення записки, однак вони не стали єдиним джерелом отриманої інформації. Витяги з листа були нещодавно опубліковані [14, с. 204-208; 13, 408-410; 15, 252 - 253].
Гавриїл (В. Розанов) у відтворенні історії козацького населення регіону в значній мірі покладався на матеріали, надіслані йому в поміч для написання місцевої історії. Однак у тексті рукопису присутні й особисті думки, оригінальні судження та відступи самого архієпископа. В той час, коли представники вищого світу хвалили наказного отамана Азовського козацького війська за його "подвиг перед вітчизною", Гавриїл писав: "Дивна гра щастя! Гладкий був у Росії поселянином, за ремеслом бондар. Залишивши жінку, дітей, він утік із Малоросії в Туреччину. Там же і приєднався до запорожців... ще й зробився над ними начальником. Звання та влада надали йому можливість повернути втікачів... у надра рідної їх матері Росії; насправді тим самим зробив якнайкраще для запорожців, але більше ж для потомственої своєї слави, яку звичайно й здобув, несподівано ставши знатним військовим чиновником і потомственим російським дворянином" [16, арк. 175 зв.]. Розпочаті дослідження архієпископа катеринославського, херсонського та таврійського по відтворенню історії Катеринославської єпархії, як і зібрані ним фоліанти документів є цінним джерелом для відтворення багатьох сторінок життєдіяльності запорожців напередодні та після зруйнування Нової Січі, козаків наново сформованих іррегулярних формувань Південної України в останній чверті XVIII - ХІХ століття. Поєднання документальних джерел та наративів дозволило відобразити багатогранну історію Запорозької козаччини постсічового періоду в її розвитку - від неприйняття нав`язуваних офіційною владою умов життя до спроб втягнутись у нових відносини південноукраїнського регіону і стати повноправним представником козацької верстви населення краю. Водночас рукопис Гавриїла з широким використанням історичних розвідок священиків, цивільних і військових чиновників дозволяє ще й простежити ставлення представників різних соціальних станів до козаччини взагалі та подій, що відбуваються за її участі. Показовими в цьому плані є перехід "невірних запорожців у лоно вітчизни" та оцінка вчинку козаків у тогочасному суспільстві.
У розпочатому рукописі історії Катеринославської єпархії також специфічно викладені і сторінки історії арнауцької команди (складової Греко-Албанського іррегулярного формування) - через долю окремої грецької сім'ї [16, арк. 197-198 зв.].
Слід відзначити, що В.Ф. Розанов сприяв залученню до співпраці з науковими товариствами, редакціями відомих журналів і газет представників духовенства. Дійсним членом ОТІС був учень і соратник архієпископа С. Серафімов. Пріоритетним напрямком його дослідження стали проблеми, пов'язані з церковною історією Півдня України і різними сторонами життя мешканців краю. На сторінках "Записок" ОТІС протоієрей С. Серафімов знайомив читачів зі збірником матеріалів Гавриїла, в якому відклались і різноманітні документи стосовно церков, молитовних будинків на військових землях Грецького, Дунайського, Азовського іррегулярних формувань, а також містилися матеріали про прихожан козацького походження [19, с. 305-320]. Протоієрей мав намір продовжити за хронологією збірник, упорядкований архієпископом. У 1883 році він видав "Матеріали для історії Херсонської єпархії з часу влаштування її 1837 року до нашого часу" [20], проте його доробок виявився набагато скромнішим (основою для збірника слугували, в основному, матеріали з "Одеського вісника").
Таким чином, зібрані й опрацьовані архієпископом Гавриїлом матеріали, опубліковані ним розвідки є цінним внеском у дослідження історії Катеринославської, Херсонської і Таврійської єпархій, південного регіону останній чверті XVIII - 40-х років ХІХ століття, а також південноукраїнської козаччини різних періодів її існування. Чільне місце в історико-археографічному доробку Гавриїл відводить козацьким формуванням Південної України постсічового періоду. Козацьке населення краю притягувало увагу архієпископа з різних причин: через своє походження; стійкість традицій; особливостей способу життя і колишнього устрою (в тому числі й церковного); ставлення до різних інститутів влади, церкви; волелюбність, схильність до міграції та еміграції. Об'єктом дослідження Гавриїла стала Задунайська, Чорноморська, Азовська, Дунайська, Греко-Албанська козаччина. В першу чергу він намагався відтворити історії тих іррегулярних формувань, які існували на момент його появи в Катеринославі, і населення яких опинилося під його духовною владою. Поза увагою архієпископа залишилося Кримсько-татарське іррегулярне формування, бо його плани по відтворенню історії православної церви в Криму як і всього півострову не були повністю реалізовані. Історію козацького населення південного краю Гавриїл висвітлив доволі професійно. Допомагали йому в цьому різнопланові матеріали - від актових джерел до пам'яток усної історії. Матеріали, що опинялися в руках архієпископа, використовувалися не бездумно, а обов'язково перепровірялися, зіставлялися, класифікувалися, детально аналізувалися. Найбільш значущі, на думку Гавриїла, документи оприлюднювались у вигляді археографічних публікацій. Залучення архієпископом до роботи представників різних соціальних верств та прошарків населення дозволило відстежувати ставлення до козаччини в тогочасному суспільстві. І хоча історія козацьких формувань у науковому доробку Гавриїла висвітлюється в контексті церковної історії Південної України, вона насичена подіями і фактами, ілюструється яскравими документальними даними, доповнюється власними думками архієпископа, що не завжди співпадають із загальноприйнятими оцінками. Відтак історико-археографічний доробок Гавриїла (В.Ф. Розанова) до сьогодні привертає увагу дослідників та відкривається з різних сторін своєю неповторністю і новизною.
Джерела та література1. Гавриил. Историческая записка о заложении в городе Екатеринославе соборного кафедрального Преображенского ныне там существующего храма и о начале самого города Екатеринослава. - Одесса: В городской типографии, 1846. - 39 с.
2. Гавриил. Остатки христианских древностей в Крыму // ЗООИД. - Одесса, 1844. - Т. І.
3. Гавриил. Отрывок повествования о Новороссийском крае, из оригинальных источников почерпнутый. Период от основания в Новороссийском крае Новой-Сербии, до учреждения наместничества Екатеринославского с упразднением губерний Новороссийской и Азовской, за коим последовало упразднение и Славянской епархии. С 1751 по 1786 год // ЗООИД. - Одесса, 1853. - Т. ІІІ.
4. Гавриил. Переселение греков из Крыма в Азовскую губернию и основание Готфийской и Кафийской епархии (Из "Истории Херсонской и Славянской епархии") // ЗООИД. - Одесса, 1844. - Т. І.
5. Гавриил. Продолжение очерка истории о Новороссийском крае. Период с 1787 по 1837-й год. - Тверь: в типографии Губернского Правления, 1857. - 111 с.
6. Гавриил. Устное повествование бывшего запорожца, а ныне жителя Екатеринославской губернии и уезда селения Михайловки Никиты Леонтьевича Коржа. - Одеса, 1842. - 95 с.
7. Гавриил. Хронологико-историческое описание церквей епархии Херсонской и Таврической. - Одесса: В городской типографии, 1848.
8. Журба О.І. Архієпископ Гавриїл (Розанов В.Ф.) - історик і археограф Південної України // Історична наука на порозі ХХІ століття: підсумки та перспективи: Матеріали всеукраїнської наукової конференції. - Х.: ХДУ, 1995.
9. Журба О.І. Культурна та історико-археографічна діяльність архієпископа Гавриїла (В.Ф. Розанова) в Південній Україні // Дніпропетровський історико-археографічний збірник. - Дніпропетровськ: Промінь, 1997. - Вип. 1.
10. Журба О.І. Перше історичне дослідження у Катеринославі: матеріали до історії формування субрегіонального історіографічного середовища // Записки науково-дослідної лабораторії історії Південної України Запорізького державного університету: Південна Україна XVIII - ХІХ століття. - Вип. 7. - Запоріжжя: РА "Тандем - У", 2003.
11. Журба О.І. Становлення української археографії: люди, ідеї, інституції. - Дніпропетровськ: Видавництво ДНУ, 2003.
12. Журба О.І. Блогування російської регіональної історіографії Криму у творчості архієпископа Гавриїла Розанова // Библиотечное дело и краеведение. Сборник научных трудов. - К., Симферополь, 2000. - Вып. 2.
13. Маленко Л. Азовське козацьке військо (1828 - 1866). - Запоріжжя, 2000.
14. Маленко Л. Становлення церковного устрою Азовського козацького війська // Міжконфесійні взаємини на Півдні України ХVІІІ-ХХ століття. - Запоріжжя: РА "Тандем - У", 1999.
15. Сапожников І.В. Задунайська Січ в Дунавцях за спогадами останнього запорозького кошового отамана Йосипа Гладкого // Записки науково-дослідної лабораторії історії Південної України Запорізького державного університету: Південна Україна XVIII - ХІХ століття. - Вип. 6. - Запоріжжя: РА "Тандем - У", 2001.
16. Сборник Гавриила, архиепископа Екатеринославкого, Херсонского и Таврического // ІР НБУ. - Ф. V. - Спр. 449-461.
17. Сборник Гавриила, архиепископа Екатеринославкого, Херсонского и Таврического // ІР НБУ. - Ф. V. - Спр. 466-546.
18. Сборник Гавриила, архиепископа Екатеринославкого, Херсонского и Таврического // ІР НБУ. - Ф. V. - Спр. 547-612.
19. Серафимов С. Сборник Гавриила, ахиепископа Екатеринославского, Херсонского и Таврического // Записки Одесского императорского общества истории и древностей. - Одеса, 1868. - Т. VII.
20. Серафимов С. Материалы для истории Херсонской епархии со времени учреждения ее 1837 года до нашего времени // Прибавления к Херсонским епархиальным ведомостям. - 1883. - № 3. - С. 69 - 73; № 4. - С. 91 - 101.
21. Скальковский А. Изустные предания о Новороссийском крае // ЖМНП. - 1838. - Ч. ХVІІІ. - Кн. 6. - С. 487-513; 1839. - Кн. 2. - С. 171-202.