использование материалов разрешено только со ссылкой на ресурс cossackdom.com
В.І. Мільчев
(Із "Малої енциклопедії українського козацтва)
СЛОВ'ЯНОСЕРБІЯ - військово-територіальна одиниця, яка існувала на півдні України паралельно з Новою Сербією з 1753 по 1764 рр. Засновниками її стали колишні полковники австрійської служби Живан Шевич та Райко Прерадович, які влітку 1752 р. на чолі двох переселенських груп прибули до Російської імперії з Баната. У 1753 р. їм було відведено землі у Бахмутській провінції: Шевичу по р. Лугані, а Прерадовичу між верхів'ями річок Сенжарівка, Міус та Біла. Відстань між двома поселеннями складала 100 верст. Реальне оселення нових мешканців у С. сталося лише навесні 1756 р. Кількість іноземців та членів їх родин, які були у числі першопоселенців С., не була великою - 1513 чололвік (за станом на 1755 р.). Етнічний склад був надзвичайно строкатим: серби складали 38%, волохи - 23%, болгари 8%, інші - 22%.
С. підпорядковувалася Військовій колегії. Передатною ланкою між генералітетом цього формування та колегією була Слов'яносербська комісія, яка діяла у м.Бахмуті з 1755 по 1764 рр.
Ротними селищами полку Шевича були Серебрянка, Красний Яр, Верхнє, Вергунка, Привольне, Кримське, Нижнє Підгірне, Жовте, Кам'яний Брід, Черкаське, Хороше, Калинівка, Троїцьке, Луганське. У полку Прерадовича у 1757 р. заселеними були лише 5 шанців (укріплених поселень): на р. Сіверський Донець, поблизу Серебрянки (роти полку Шевича), на р. Верхній Біленькій, на р. Нижній Біленькій, селище Боровське та рота на місці сучасного м. Горлівка Донецької обл. Частину цих населених пунктів було засновано раніше запорожцями (Вергунка,Черкаське, Підгірне).
У роки відсутності запорожців (1709-1734) сюди переселилося багато українських козаків з Слобожанщини, однодворців з центральних російських губерній; поширили свій вплив донські козаки. Утворена у Бахмутській провінції поблизу кордонів з Запорозькими Вольностями та Землями Війська Донського, Слов'яносербія була покликана прискорити взяття під контроль цих козацьких військ та їх остаточне включення до Російської імперії. Однак випадків відкритого протистояння з запорозьким Кошем, які мали місце у випадку з Новою Сербією, не спостерігалося. Не останню роль в цьому відіграв той факт, що С. була відокремлена від Вільностей низкою російських та українських поселень, що знаходилися під юрисдикцією центральної влади - Українською укріпленою лінією і Бахмутським козацьким полком.
На початок 1760-х років сама С., з притаманими їй рисами напівавтономного устрою, вже не відповідала централізаторському курсу внутрішньої політики, який вела Катерина ІІ. За наказом від 11 червня 1764 р. С. було включено до складу Новоросійської губернії; обєднані гусарські полки Шевича та Прерадовича від того часу складали єдиний Бахмутський гусарський полк.
Література: Посунько О.М. Історія Нової Сербії та Слов'яносербії. - Запоріжжя, 1998; Кабузан В.М. Заселение Новороссии (Екатеринославской и Херсонской губернии) в XVIII - первой половине ХІХ века (1719-1858 гг.). - М., 1976 .