использование материалов разрешено только со ссылкой на ресурс cossackdom.com

[Із "Наукових записок. Збірника праць молодих вчених та аспірантів". - К., 2001. - Т. 6. - C. 274-278]

У великій літературі з історії запорозького козацтва питання його ігрової культури висвітлено недостатньо¹. На Січі було чимало поетів, кобзарів, художників, співаків, танцюристів, народних ліцедіїв, проте як зазначає дослідник історії та культури козацтва Олена Апанович, в архіві майже не збереглися матеріали, пов’язані з культурою взагалі, яка на Запорозькій Січі мала багато своєрідного, оригінального і досягла високого рівня у своєму розвиткові². Це цілком стосується і ігрової культури козацтва, про що зайвий раз свідчить і виданий Інститутом української археографії та джерелознавства перший том “Архіву Коша Нової Запорозької Січі”³, який містить понад 430 справ, які відносяться до історії Нової Січі (1734-1775 рр.). Словник застарілих слів та предметний покажчик тому містить обмаль реалій ігрової культури⁴. Обмаль відомостей, що введені до наукового обігу, не дозволяють широко реконструювати цю важливу і цікаву сторону козацького життя. Але те, що відомо з історичних джерел, дозволяє зробити певні висновки як про роль ігрового елемента в загальній культурі козацтва, так і про саму ігрову культуру як про ланку в її трансформації від давньоруського до новітнього часу. Виходячи з сутності основних рис козацтва, ігровий елемент невіддільний від козаків – носіїв пасіонарного козацького духу, яким і в побуті і на війні весь час доводилось опинятись в непередбачуваних обставинах, так що саме життя мало для них, в значній мірі, ігровий характер. Ігровий елемент яскраво виявлявся вже в найважливішій сфері життєдіяльності козацтва – соціально-економічній. Згідно давньої традиції, поділ угідь, насамперед мисливських та риболовних, які відігравали винятково важливу роль в існуванні Січі⁵, здійснювався за жеребом, оскільки угіддя були нерівноцінні як за родючістю, так і за наближенням до небезпечних сусідів – татар. Про це оголошувалось 1 січня кожного року після певного усталеного ритуалу на загальній військовій раді кошовим отаманом. Угіддя розписувались на маленьких ярликах і курінні отамани за чергою виймали з шапки військового писаря свій жереб і таким чином місце господарювання визначалось кожному куріню на цілий рік⁶. Питома вага ігрового елементу під час жеребкування угідь була максимальною і в цьому випадку він тісно поеднаний з ритуалом. Зазначимо, що питання співвідношення гри з ритуалом є заплутаним, і це пояснюється хиткістю границь, відсутністю чітких уявлень про природу цих явищ і нерідко веде до взаємного розширення сфер гри за рахунок ритуалу і навпаки⁷. Після вирішення важливого економічного питання козацьке товариство переходило до виборів політичного (сучасною мовою) керівництва – козацької старшини, які теж були цілком усталеним драматичним дійством, але які рідко обходилось без ускладнень і іноді завершувалось непередбачувано, із справжніми сварами, бійками, заворушеннями сіроми⁸. Опис розподілу угідь та вибори старшини Дмитро Яворницький подав, використавши праці Семена Мишецького, Христофа Манштейна, Михайла Максимовича, Еріха Лясоти⁹. Повідомлення про вибори старшини зустрічаються також і в інших авторів: Г.Л. де Боплана¹⁰, Й.-Й. Мюллера¹¹, Г.Ф. Гаррана¹². Козацька демократія дозволяла прямі сутички між прибічниками кандидатів і перевага, звичайно, була на боці фізично сильнішої сторони, яка, вірогідно, передбачала подібне і відповідно готувалась до цього. Ігровому елементу в цьому випадку залишалось менше місця, а саме – під час силового вирішення питання, хто буде обіймати ту, або іншу виборну посаду. Між іншим, вибір обох шкільних отаманів (для школярів молодшого і старшого віку) здійснювався самими школярами¹³ і проходив аналогічно із ще більшим залученням ігрового елементу, більш притаманного саме хлопчачому та парубоцькому віку. Зазначимо, що бої навкулачки, вже як звичайна розвага, зазвичай відбувались на Січі у, переважно, святкові дні. Увечері козаки збирались на січовому майдані, поділялися на дві сторони (звичайно – так звані “верхні” та “нижні” курені) і починали це змагання-розвагу, яке нерідко переростало в брутальну бійку¹⁴.

Військова сфера життєдіяльності козацтва, чи не найважливіша, за свідченнями сучасників, в їх існуванні, вимагала виховання належних військово-фізичних якостей. Ці якості (велика сила, міцна воля, спритність, витривалість, уміле володіння різноманітною зброєю тощо) неодноразово засвідчені в історичних джерелах та літературі¹⁵ і були необхідною умовою новачку бути прийнятим козацькою спільнотою та утриматись там. Вже сам процес прийняття в козаки, за свідченнями Боплана (“Серед козаків жоден не може вважатися справжнім козаком, якщо не піднявся через усі пороги”)¹⁶, Шевальє (“Таких каскадів, тобто – порогів – В.С.) є тринадцять... Треба переплисти їх, а потім зробити подорож по Чорному морю, щоб називатися справжнім запорозьким козаком...”)¹⁷ та інших авторів потребував дуже складних іспитів, таких як подолання (розуміється в човні) усіх порогів Дніпра (стосовно цього іспиту мав великий сумнів Дмитро Яворницький¹⁸). Про суттєві іспити повідомляв і Клаудіус Рондо¹⁹.

Окрім природнього поповнення козацької спільноти за рахунок прийшлої людності, яка “козачилася” після певної процедури та іспитів, поповнення йшло і за рахунок “молодиків”, інститут яких формувався різними шляхами (діти, привезені батьками, викрадені тощо). Навчання відбувалось як в січових школах, так і у козаків-наставників²⁰. Відомий козак Микита Корж, який прожив 104 роки і залишив спогади про своє життя на Січі, був “у послушності” в хрещеного батька при курені та на зимівнику²¹. А. Скальковський (а за ним і Д. Яворницький) писав, що молодиків у школі і поза школою вчили молитися, на коні “реп’яхом” сидіти, шаблею рубати й відбиватися, із рушниці зірко стріляти і списом добре колоти²². Те, що молодиків вчили на коні “реп’яхом” сидіти, йшло від необхідності виховувати цю якість майбутнього козака як кінного воїна. Важливість кінноти виходила з існування козацтва як військової сили за умов степу і вправності в ньому основних супротивників козаків – татар. Про існування кінноти, конярства, кінних заводів на Січі говориться в численних джерелах та літературі²³. І хоча деякі дослідники, услід за Бопланом²⁴, невисоко оцінюють досягнення козацтва на ниві творення кінного війська²⁵, всеж не слід недооцінювати запорізьку кінноту як повноправний і дієздатний рід козацьких збройних сил. Повертаючись до виховання вправності володіння конем та ведення військових дій верхи, відзначимо спеціальні ігрові вправи, в яких мали тренінг запорожці: підкидання та ловля шапки (або чогось іншого) верхи²⁶, одноборства верхи як тренування “герців” – двобоїв честі та бойової розвідки перед битвою²⁷.

Окрім календарних свят (Різдво, Новий Рік, Великдень тощо), що побутували на всій Україні, у запорожців відзначались свята, ініційовані певними подіями. Особливо великі урочистості та гуляння відбувалися після повернення запорожців із вдалих військових походів. Під час цих святкувань, які супроводжувались прогулянками січовими вулицями, розповідями про військові звитяжства та здобутки, стріляниною з вогнепальної зброї, козаки невпинно танцювали, демонструючи різні танцювальні ²⁸Певний сталий ритуал драматичного характеру з ігровими елементами, серед яких переважали танцювальні, супроводжував і “відхід” козака у ченці в один з відомих монастирів (Самарський, Мотронинський, Межигірський), якщо козак вирішив зробити це прилюдно.

Взагалі, танцювальний складник козацької ігрової культури був суттєвим і присутнім у повсякденному побуті. Збираясь невеликими гуртами під час дозвілля, під акомпанімент різних музичних інструментів, серед яких перед вела кобза²⁹, козаки багато танцювали, переймаючи один в одного регіональні танцювальні традиції і створювали козацькі танки, які суттєво вплинули на танцювальне мистецтво України³⁰.

¹Скальковський А. Історія Нової Січі, або останнього Коша Запорозького. – Дніпропетровськ, 1994; Грушевський М.С. Історія України-Руси. – Т. 4-10. – К., 1993-1999; Яворницький Д.І. Історія запорозьких козаків. – Т. 1.-3. – К., 1990-1993; Голобуцкий В. Черноморское казачество. – К., 1956; Голобуцкий В. Запорожское казачество. – К., 1957; Голобуцький В.Запорізька Січ в останні роки свого існування. 1734-1775. – К., 1961 та ін.

²Апанович Олена. Розповіді про запорозьких козаків. – К.,1991. – С. 285.

³Архів Коша Нової Запорозької Січі. – Т. 1. – К., 1998. – 696 с.

⁴Там само. – С. 592-606, 646-654.

⁵Про цю роль є багато повідомлень в джерелах і літературі. Див., наприклад: Архів Коша Нової Запорозької Січі. – Т. 1...– С. 62, 64, 67, 72, 75 та ін.; Яворницький Д.І. Історія запорозьких козаків. – Т. 1... – С. 27-29, 32, 34, 38, 41, 145, 403-409. Д.І.Яворницький використав відомості багатьох джерел та авторів (Гр.Грабянка, Міллер, С.Мишецький, М.Корж та ін.).

⁶Яворницький Д.І. Історія запорозьких козаків. – Т. 1. – К., 1990. – С. 165.

⁷Байбурин А.К. Ритуал в традиционной культире. – СПб., 1993. – С. 21.

⁸Яворницький Д.І. Історія запорозьких козаків. – Т. 1... – С. 166-167.

⁹Там само. – С. 473.

¹⁰Боплан Г. Опис України. – К., 1990. – С. 69.

¹¹Український переклад “Історичної дисертації про козаків” Й.-Й.Мюллера (Лейпціг, 1684) див.: Всесвіт. – 1998. –№ 6. – С. 131-137. Про вибори старшини див.: С. 134.

¹²Дес Цосаяуес де л’Украіне (гл. ІІІ, розд. 6) // Юарран Ю.Пг. Рецгерцгес сур л’етат анціент ет модерне де ла Полоюне. – Паріс, 1795. – П. 128-154. Український переклад розділу про козаків див: Всесвіт. – 1988. –№ 6. – С. 120-124.

¹³Яворницький Д.І. Історія запорозьких козаків. – Т. 1... – С. 185.

¹⁴Мышецкий С.И. История о козаках запорожских... – Одесса, 1852. – С. 55.

¹⁵Боплан Г. Опис України... – С. 31; Грабянка Гр. Летопись. – К., 1854. – С. 20-21; Крюйс К. Разыскания о Доне, Азовском море, Воронеже и Азове... // Отечественные записки. – 1824. – № 54. – С. 61; Окольский С. // Отечественные записки. – 1864. – № 10. – С. 331 та ін.

¹⁶Боплан Г. Опис України... – С. 41.

¹⁷Шевальє П'єр. Історія війни козаків проти Польщі... – К., 1993. – С. 32.

¹⁸Яворницький Д.І. Історія запорозьких козаків. – Т. 1... – С. 147.

¹⁹Рондо К. Донесение лорду Гаррингтону о запорожцах // Киевская старина. – 1884. – № 11. – С. 446.

²⁰Яворницький Д.І. Історія запорозьких козаків. – Т. 1... – С. 451-452.

²¹Устное повествование бывшего запорожца, жителя Екатернославской губернии и уезда селения Михайловки, Никиты Леонтьевича Коржа. – Одесса, 1852. – С. 58.

²²Скальковский А. Історія Нової Січі...– С. 192; Яворницький Д.І. Історія запорозьких козаків. – Т. 1... – С. 176.

²³Архів Коша Нової Запорозької Січі. – Т. 1... С. 138, 139, 318, 320 та ін.; Яворницький Д.І. Історія запорозьких козаків. – Т. 1... – С. 376-377, 400-402.

²⁴Боплан Г. Опис України... – С. 31.

²⁵Наприклад, див.: Моця Б.О. Запорозька кіннота // Запорозьке козацтво в українській історії, культурі та національній свідомості: Матеріали міжнародної наукової конференції. – К.; Запоріжжя, 1997. – С 111.

²⁶Куліш П. Записки о южной Руси. – Т. 1. – СПб., 1856. – С. 140.

²⁷Див ілюстрацію кінця ХІХ ст. А.Кандаурова "Виклик" ("Запорожці викликають ворога на герць") в книзі: Шевальє П'єр. Історія війни козаків проти Польщі... – С. 108.

²⁸Самоил Величко. Летопись. – К., 1851. – Т. 2. – С. 364, 377; Яворницький Д.І. Історія запорозьких козаків. – Т. 1... – С. 248.

²⁹Кобза, літаври, бубен надихали військо і під час військових переходів. Див. відомий малюнок Ю,Коссака "Богдан Хмельницький з Тугайбеєм" в книзі: Шевальє П'єр. Історія війни козаків проти Польщі... – С. 82-83.

³⁰Василенко К. Лексика українського народно-сценічного танцю. – К., 1996. – С. 64.