Бойко А.В., Лях С.Р., Тощев Г.М., Турченко Ф.Г.
МІЖНАРОДНА
НАУКОВО-ПРАКТИЧНА КОНФЕРЕНЦІЯ
«ЗАПОРОЗЬКЕ
КОЗАЦТВО В ПАМ’ЯТКАХ ІСТОРІЇ ТА КУЛЬТУРИ»:
2 — 4 жовтня 1997
р. в м.Запоріжжі відбулася міжнародна науково-практична конференція «Запорозьке
козацтво в пам’ятках історії та культури». Організована Культурним центром
«Хортиця», Запорізьким державним університетом, Інститутом української
археографії та джерелознавства ім.М.С.Грушевського НАН України, Національним
університетом «Києво-Могилянська академія», Інститутом археології НАН України,
конференція стала помітною подією у науковому житті не тільки південного
регіону, а й всієї України.
До участі у
конференції було подано 138 доповідей та повідомлень. При тому, що не всі мали
можливість особисто бути присутніми, у конференції взяли участь 117 науковців з
24 міст України, а також науковці з Росії, Бєларусі та Молдови. Серед них 19
докторів та 47 кандидатів наук.
Конференція
відбувалася на уславленій землі острова Хортиця, що створювало творчу атмосферу
в роботі секцій.
Відкрив конференцію
співголова оргкомітету, директор “Культурного центру “Хортиця” В.К.Козирєв. З
привітаннями від Запорізької міської ради народних депутатів до учасників
конференції звернувся Запорізький міський голова О.С.Головко, а від Запорізької
обласної державної адміністрації — заступник голови Запорізької обласної
державної адміністрації В.І.Воловик. З доповіддю про дослідження історії
українського козацтва у Запорізькому державному університеті виступив ректор
Запорізького державного університету професор В.О.Толок.
В доповідях на
пленарному засіданні було окреслено коло актуальних проблем у дослідженні
пам’яток історії та культури запорозького козацтва, які обговорювалися впродовж
роботи секцій. Так, у доповіді член-кореспондента Національної академії наук
України, професора, директора Інституту української археографії та
джерелознавства ім. М.С.Грушевського НАН України П.С.Соханя було визначено
актуальні проблеми вивчення та видання джерельної спадщини з історії
українського козацтва. Коло питань, пов’язаних з присутністю козацького
минулого України у програмних документах українських національних партій
початку XX, окреслив у своїй доповіді декан історичного факультету Запорізького
державного університету професор Ф.Г.Турченко. Проблемам запорозької спадщини в
історичному розвитку Південної України були присвячені доповіді А.В.Бойка та
В.П.Беха.
Робота конференції
відбувалася у 5 секціях: 1) “Нижнє Подніпров’я передкозацької та
ранньокозацької доби в пам’ятках археології” (керівники секції: керівник
археологічної лабораторії ЗДУ, к.і.н. Г.М.Тощев (Запоріжжя), та к.і.н.
М.П.Оленковський (Херсон); 2) “Проблеми історіографії та джерелознавства
історії запорозького козацтва” (керівники секції: член-кореспондент НАН
України, професор, д.і.н., директор Інституту української археографії та
джерелознавства ім.М.С.Грушевського НАН України П.С.Сохань (Київ); професор,
д.і.н., завідуючий кафедрою історії НАУКМА Ю.А.Мицик (Київ), д.і.н., професор,
завідуючий кафедрою історії України ЗДУ С.Р.Лях (Запоріжжя); 3) “Запорозька
спадщина в історичному розвитку Південної України” (керівники секції: д.і.н.,
професор Г.К.Швидько (Дніпропетровськ), к.і.н., доцент, керівник
науково-дослідної лабораторії історії Південної України ЗДУ А.В.Бойко
(Запоріжжя); 4) “Історія запорозького козацтва в музейній практиці” (керівники
секції: к.і.н., директор Музею Гетьманства Г.І.Ярова (Київ), к.і.н., завідуючий
відділом культури Запорізької обладержадміністрації Г.І.Шаповалов (Запоріжжя);
5) “Запорозька спадщина в процесі державотворення нової України” (керівники
секції: д.і.н. професор, декан історичного факультету ЗДУ Ф.Г.Турченко
(Запоріжжя), к.ф.н., доцент, завідуючий кафедрою соціології ЗДУ В.П.Бех
(Запоріжжя).
Під час роботи
першої секції було заслухано 15 доповідей, які за своєю хронологією охоплювали
період I –II тис. — XVII ст. Найбільш ранні археологічні матеріали Нижнього
Подніпров’я були представлені в доповіді Г.М.Тощева (Запоріжжя) «Пам’ятники
Салтовського періоду Нижнього Подніпров’я». На підставі зібраного та
узагальненого матеріалу автор прийшов до висновку про перебування в цьому
регіоні болгарської групи салтово – маяцкої археологічної культури, яка
простежується антропологічно до XIV cт.
Тематично наближені
до попередньої були доповіді М.В.Єльнікова (Запоріжжя), Л.В.Литвинової (Київ),
Н.П.Оленковського (Херсон), в яких розглянуті питання залюднення
Нижньодніпровського регіону напередодні його освоєння переселенцями з півночі.
В першому з них охарактеризовано матеріали грунтового могильнику Мамай – Сурка,
найбільш крупного пам’ятника XIV століття у Європі. За станом на 1997 рік тут
було досліджено понад 900 поховань. Доповідач детально охарактеризував
поховальну обрядовість, інвентар і зробив висновки, які свідчать про тривалість
перебування в цьому регіоні змішаного населення, що мало різні торговельні
контакти з навколишніми територіями Л.В.Литвинова в доповіді «Палеоантологічні
матеріали з середньовічного могильника Мамай – Сурка» дійшла висновку, що
залишило цей пам’ятник, водночас мало як європеоїдні, так й монголоїдні расові
ознаки. У комплексі ці матеріали вказують на складність етнічних процесів та
змішаний характер населення, що становить важливий аргумент у питанні про
залюднення цих територій у передкозацьку добу.
У доповіді
Н.П.Оленковського (Херсон) “Археологічні пам’ятки Нижньодніпровського регіону
передкозацької доби та проблема виникнення запорозького козацтва”.
зроблена спроба на археологічному матеріалі продемонструвати факт активного
освоєння пониззя Дніпра українським населенням у Х –XV ст., яке проходило
хвилями і не призводило до витіснення кочівників, у яких з осілим населенням
складалися, переважно, мирні стосунки. Широка колонізація українцями нижнього
Подніпров’я фіксуєтся у XV столітті, і тільки починаючи з цього періоду можливо
стверджувати про виникнення власне запорозького козацтва. Останнє перебрало
військового характеру лише з початком турецької експансії і активною участю у
ній кримських татар.
З доповіді
С.П.Шевчука (Куйбишево) «До історії дослідження золотоординських поселень на
Запоріжжі» видно, що з XIV ст. в районі Великого Лугу існувала мережа
золотоординських поселень, значну кількість населення яких повинно враховувати
при розгляді процесів, що відбувалися в цьому краї. С.М.Гізер (Одеса),
розглянув питання історії тюркського козацтва на заході причорноморських степів
і прийшов до висновку про головуючу роль ногайських племен у формуванні
козацьких загонів.
Подібних питань
торкались в своїх доповідях Д.Р.Кобалія — «Городок» Вишневецького:
історіографія та археологія» та В.В.Нефьодов — «Гідроакустичні пам’ятники часів
Вишневецького у о.Хортиці». Матеріали доповідей ще раз свідчать про локалізацію
“городка” Вишнивецького на о.Байда.
Сочетания
исторических и археологических данных позволило В.М.Кожокару локализовать пункт
Рошкань на Нижнем Дунае (Ренийский р-н Одесской области), где в 1574 г.
произошла битва между украинско – молдавским и турецко – татарским войсками.
Новые находки дают возможность гораздо четче и зримее осветить вопросы Нижнего
Подунавья в XIV в. Значительный интерес вызывают материалы, связанные со
знаменитыми казацкими люльками; в очередной раз это продемонстрировал доклад
С.Ф.Плецкого.
У участников
конференции значительный интерес вызвал доклад соавторов из Одессы –
И.В.Сапожникова и Ю.А.Слюсаря, о каменных крестах запорожских казаков. История
их изучения насчитывает уже почти 150 лет, однако, в силу ряда причин на
протяжении последних десятилетий эта тема практически не разрабатывалась.
Авторы, уже имеющие ряд солидных работ, привлекли новые материалы и наглядно
показали роль и значение изучения посмертных знаков для исследований по истории
казачества.
Внимание участников
привлек и доклад коллеги из Белоруси Л.Калядзинского, который, используя
слайды, продемонстрировал успехи археологии в изучении средневековых городов.
Б.Д.Михайлов из Мелитополя обобщил и представил аудитории знания древних о
Таврии. Кроме того, о новых интересных находках, сделанных в процессе изучения
запорожских Сечей, представил проф. Д.Я.Телегин (Киев), приехавший на
конференцию прямо «из поля».
До третьої секції
було представлено понад 40 повідомлень. Протягом двох днів роботи було
заслухано й обговорено 19 доповідей і повідомлень. Інтерес викликала доповідь
“Запорозьке козацтво в культурно-історичній традиції українського народу кінця
XIX — початку XX століття (за матеріалами епістолярної спадщини академіка
Д.І.Яворницького)” С.В.Абросимової (Дніпропетровськ). На підставі аналізу
епістолярної спадщини Д.І.Яворницького було зроблено грунтовний висновок, що ще
на початку ХХ ст. “людність на землях колишніх Запорозьких вольностей мешкала в
оточенні залишків, фрагментів «генетичного контексту» козацької минувщини. До
того ж ця «інкрустація» повсякденного життя людей кінця ХІХ – поч. ХХ ст.
запорозькими пам’ятками була вельминасиченою і рельєфною. Міцною була пам‘ять
про Великий Луг, Запорозьку Січ, дніпрові пороги, фортецю Кодак, а також про
видатних діячів козаччини, перед усім – П.Конашевича–Сагайдачного,
П.Калнишевського, І.Сірка та інших”. Листування свідчить, що запорозьке
козацтво сприймалося в невід’ємному зв‘язку з навколишнім середовищем
(«екологічною нишею»), передусім з Дніпром-Славутою, дніпровими порогами і
степом. Більш ніж цікава доповідь І.С.Стороженка (Дніпропетровськ) стосовно
історії збройних сил України останньої третини XVII – кінця XVIII століття,
викликала жваву дискусію з проблеми становлення та місця еліти в історичному
процесі. Жваве обговорення викликало положення дослідника, що “за гетьманування
І.Самойловича було ужито заходів, спрямованих на утвердження української
державності та її збройних сил шляхом створення війського елітного прошарку,
тобто військово-служилої української шляхти”. В дискусії прийняли участь
Г.К.Швидько (Дніпропетровськ), Т.Ф.Литвинова (Дніпропетровськ), Е.А.Чернов
(Дніпропетровськ), П.Г.Усенко (Київ), А.В.Бойко (Запоріжжя), В.А.Брехуненко
(Київ). В контексті дискусії щодо української еліти була представлені доповіді
А.І.Лохматової (Запоріжжя) “Запорозьке коріння Олександрівського повітового
дворянства”, В.Д.Мирончука та Т.Д.Ліповської (Дніпропетровськ) “Славні нащадки
запорозьких козаків”, Бідзілі П.О., Бровко В.Г., Ремізнікова В.В. (Запоріжжя)
“Роль Запорожжя у формуванні політичної еліти українського суспільства XVII –
першої половини XVIII століття”. Н.В.Сурєвої (Запоріжжя) “Запорозька старшина і
російське дворянство до і після 1775 року”.
Привернула до себе
увагу і представлена до секції доповідь А.О.Добролюбського та Ю.А.Добролюбської
(Одеса) “Про “мальтійську ментальність чорноморських козаків”. Її дискусійність
була визначена тим, що науковець схильний повернутися до тези А.Скальковського
про “мальтійський” характер запорозького козацтва. А.О.Добролюбського
грунтується на аналізі типів намогильних пам’ятників. Зокрема, він говорить:
“Загальновідомо, що в поховальній обрядовості та типах намогильних пам’ятниеів
відбивається головна система цінностей померлого. Саме тому наявність
“мальтійських” хрестів, що залишені чорноморцями та їх потомками на українських
цвинтарях наприкінці XVIII — початку XIX століття доводить, що чорноморці
відчували себе лицарями “мальтійцями”.
Проблеми
адміністративного устрою в процесах державотворення XVII — XVIII століття були
розглянуті в доповідях Паньонко І.М. (Львів) “Судові органи Запорозької Січі”,
Пасічник М.Н. (Львів) “Державницькі спрямування Богдана Хмельницького і
опозиція Запорозького козацтва”.
Окремим напрямком у
роботі секції стали питання запорозької спадщини наприкінці XVIII — XIX століття.
Жваве обговорення викликали доповіді П.Г.Усенко (Київ) “Віхи “грецького
проекту” на попелищі” козацьких вольностей”, Р.І.Шияна (Запоріжжя) “Запорозькі
козаки після зруйнування Запорозької Січі (1775–1787)”, Я.В.Бойко (Черкаси)
“Формування етнічної структури і побуту населення Північного Причорномор’я”,
Агульникова С.М. (Кишинев) “Задунайські козаки після 1828 року”.
Робота четвертої
секції поєднувала науковий, методичний та практичний напрямки. Науковці та
співробітники історичних, краєзнавчих музеїв Києва, Дніпропетровська,
Запоріжжя, Маріуполя поділилися своїми думками та роздумами щодо оптимізації
музейної роботи в питаннях висвітлення історико-культурної спадщини
запорозького козацтва. Привернули увагу доповіді І.М.Дашевської (Запоріжжя)
Проблеми побудови експозиції музею історії Запорозького козацтва та пошуки їх
вирішення”, Г.Ярової (Київ) “Музей гетьманства у м.Києві”, В.Г.Ткаченко
(Запоріжжя) “Запорозька тематика в екскурсійно-туристичній справі (початок XX
ст. — 30 роки), Н.О.Степаненко (Дніпропетровськ “До питання про реконструкцію
колекції запорозьких старожитностей Дніпропетровського історичного музею”.
В роботі п’ятої
секції прийняло участь понад 20 науковців. Було заслухано близько двадцяти
доповідей та повідомлень, які можна поділити на два головних напрямки, а саме:
1) філософсько-соціологічний, — доповіді, в яких аналізується духовна спадщина
запорізького козацтва, соціальна структура і закономірності функціонування
суспільного організму Січі, та 2) історичний — доповіді, в яких розкривається
конкретно-історичний прояв впливу запорозьких традицій на процеси
державотворення нової України.
Запропоновані
доповіді першого напрямку роботи секції дали можливість з’ясувати ряд питань
теоретичного характеру.
У співавторській
доповіді В.П.Беха та Р.А.Додонова (Запоріжжя) «О созидательном потенциале
духовного наследия запорожского казачества» зосерджено увагу на духовній
спадщині козаччини, яка на думку авторів іманентно зв’язана з українською
національною ідеєю і тому може бути використана у формуванні соціальної сфери
сучасної України. Автори підреслюють гостру необхідність актуалізації традицій
запорозького козацтва тому, що залучення його в систему загальнонаціональних
цінностей забезпечує технологічну прив’язку створюваних національних і місцевих
органів управління в країні до їх природно-історичної основи.
На
психо-педагогічному аспекті засвоєння морально-духовних цінностей запорозького
козацтва зосередив увагу в своїй доповіді «Психолого-педагогічні основи
виховання на цінностях запорозького козацтва» І.Д.Бех (Київ).
Досить цікавим було
повідомлення Н.В.Крохмаль (Запоріжжя) «Традиція як основний принцип регулювання
відносин у запорозьких козаків», в якому автор здійснила спробу розглянути
специфічні риси функціонування козацького феномену, як унікальної недержавної
форми соціального організму.
Особливостям
використання вивчення історії запорозького козацтва в системі професійної
підготовки та вихованні кадрів співробітників Служби безпеки України було
присвячено повідомлення викладачів Академії СБУ Д.В.Вєдєнєєва та А.І. Ярошенка
(Київ).
Вплив козаччини на
етно-соціальний розвиток Приазов’я і формування свідомості маріупольців
присвятив доповідь А.В.Васильїв (Маріуполь). Автор окремо зазначив ефективну
організацію виробництва товарної продукції у господарствах колишніх запорожців
в середині ХІХ ст.
В доповіді
Л.П.Сущенка (Запоріжжя) сконцентровано увагу на формуванні здорового способу
життя запорозьких козаків та необхідності використання цього досвіду у
вихованні сучасної молоді.
Як етап в розвитку
національного державотворення розглянуто історію Запорозької Січі в доповіді
Г.С.Дем’янова (Запоріжжя). Вплив духовної спадщини запорожців на формування
держави під проводом Б.Хмельницького було висвітлено у доповіді В.І.Маслака
(Кременчук).
Жвава дискусія
розгорнулася навколо проблеми визначення зв’язку між феноменами запорозького
козацтва та повстанського руху 1917-1920 рр. – махновщини. В доповіді
Д.В.Архірейського та Д.В.Малиновського (Дніпропетровськ) «Запорозька Січ і
махновщина: пошук аналогій (типологічна подібність чи генетичний зв’язок?)»
було поставлено проблему: чи були успадковані махновським рухом традиції
запорожців, чи це були явища подібні, які виникли в однакових соціальних,
культурних, екологічних умовах та за схожих історичних обставин.
На зображенні
постаті ватажка повстанського руху Н.І.Махна в художній літературі та усній
народній творчості зупинилася у своїй доповіді В.П.Михайлюта (Запоріжжя).
В центрі уваги ряду
доповідачів опинився процес організації так званого «Вільного Козацтва»
та процес українізації російської армії під час розгортання Української
революції 1917-початку 1918 рр. Зокрема, навколо цих питань
зосереджується увага в доповіді В.С.Гвоздика (Запоріжжя): «Відродження
військових традицій запорозьких козаків на Півдні України у 1917 р.». Доповідач
висвітлив окремі аспекти цих процесів на Півдні України, а І.В.Шпекторенко
(Дніпропетровськ) торкнувся цих процесів виключно на Катеринославщині.
В своїй доповіді
Г.Ф.Кривошій (Запоріжжя): «До питання про соціальний та національний
склад загонів вільного козацтва в українській революції 1917-початку 1918 рр.»
окреслила етнічну та соціальну базу, на якій грунтувалися загони «вільних
козаків». Доповідач зробила висновок: не дивлячись на те, що головним
підгрунтям вільного козацтва було українське селянство, разом з тим, в ньому
брали участь й українські робітники, службовці, а подекуди і представники
національних меншин.
Малодослідженому
факту — участі «Вільного Козацтва» в підготовці повстання на підтримку виступу
«полуботківців» в липні 1917 р., яке було сплановано представниками
самостійницьких кіл, присвячено доповідь Т.С.Геращенко (Запоріжжя).
Доповідь
Ф.Г.Турченка (Запоріжжя): «Козацьке минуле України в програмних і
пропагандистських документах українських національних партій початку ХХ
століття» було присвячено аналізу українського національно-визвольного руху
початку ХХ ст., зокрема, використанню різними напрямками останнього
історії козаччини задля обгрунтування власних поглядів та політичних програм.
Консервативні кола і зокрема, ідеологи Української Народної Партії, активно
використовували історію козаччини в розробці власної національної та аграрної
програми, концентрували увагу на державотворчій діяльності козацької еліти.
Навпаки, українські соціалісти і ліберали заперечували позитивну роль козацької
еліти, виводили з козаччини ідеали народоправства та республіки, ідеалізували
роль народних мас та негативно висвітлювали роль козацької еліти. Домінування
партій другого напрямку в суспільно-політичному житті України негативно
вплинуло на перебіг подій під час Української революції 1917 р.
Саме
розвязання останньої проблеми було в центрі уваги доповіді, яку зробив
О.В.Старух (Запоріжжя): «Запорозьке козацтво в суспільній свідомості та
ідеологічній боротьбі доби Центральної Ради». Відзначаючи великий вплив
козацького феномену на формування національної ідентичності та процес
етно-національної консолідації українського суспільства у 1917 р., автор
висвітив суперечливу роль інтелігенції в цьому процесі. На думку доповідача,
різне тлумачення змісту козаччини бере початок ще серед проводу українського
руху ХІХ ст., а провід українських партії у 1917 р. вибірково використав
набутий попередниками досвід. Це проявилося, зокрема, у розвязанні питань про
форму державного устрою та державного управління України. Автор приходить до
висновку, що різні підходи до тлумачення традицій козаччини були проявом
змагань двох ідеологій національного відродження – «традиціоналізму» та
«модернізму».
В.В.Іваненко
(Дніпропетровськ) в своїй доповіді – «Літописці українсько-козацької минувщини
під пресом сталінщини кінця 20– 30-х років: штрихи до портрета репресованого
покоління» – досліджує розвиток історичної науки в умовах «утвердження
сталінізму» і існування ідеологічного диктату в суспільстві. Доповідач на
конкретному прикладі долі істориків Дніпропетровщини прийшов до висновку, що в
цей час ураїнській історичній науці, її кадровому корпусу було завдано чималої
шкоди, що призвело до прогалин і перекосів у вивченні усього спектра актуальних
питань історії України і особливо козацької минувщини.
З великою увагою
було заслухано доповідь П.П.Панченка (Київ) та ряду інших доповідачів.
На заключному
пленарному засіданні 4 жовтня було підбито підсумки роботи конференції і
прийнято звернення в якому, зокрема, говориться: “Під час наукових дискусій
визначилося коло проблем, вирішення яких є нагальною потребою сучасної науки,
освіти та культури. Учасники конференції:
1. виходячи з
необхідності подальшого розвитку національної самосвідомості, як необхідного
компоненту розбудови української державності;
2. стурбовані
тенденцією до розпорошеності наукових та освітянських зусиль у формуванні
об’єктивних знань з історії та культури України;
3. прагнучи до
залучення провідних традицій українського народу у справі становлення
нової України;
4. розуміючи
необхідність збагачення інтелектуального потенціалу нації досвідом світової
спільноти;
звертаються до
наукової громадськості, освітян, діячів культури та всієї української
інтелігенції з пропозиціями:
1. об’єднати
зусилля науковців, освітян та всім кому небайдуже майбутнє України, до
об’єктивного дослідження минулого нашого народу;
2. скоординувати
наукові пошуки фахівців для вирішення актуальних проблем формування цінностних
орієнтацій та світогляду, які сприятимуть гідному входженню України до світової
спільности;
3. створити серії
наукових та популярних видань, з питань запорозької спадщини та Південної
України;
4. налагодити
інформаційний обмін через проведення регулярних конференцій, симпозіумів, з
залученням інформаційних технологій;
5. розпочати роботу
по створенню всеукраїнського наукового товариства “Спадщина” та започаткувати
вже з 1997 року видання журналу “Спадщина”, який би виконував об’єднуючу
функцію в наукових пошуках з проблем запорозької спадщини та місця запорозького
козацтва в духовному світі українського народу.
6. звернутися з
пропозицією до органів влади про створення інституту козакознавства та історії
Південної України;
7. створити
ініціативну групу та розпочати роботу по підготовці до видання енциклопедії
українського козацтва;
8. зважаючи на те,
що Музей історії запорозького козацтва, як підрозділ заповідника “Хортиця” має
статус національного, звернутися з проханням до історичних та обласних
краєзнавчих музеїв, а також до відповідного управління міністерства культури і
мистецтв України, надати допомогу в розширенні та удосконаленні експозиції
музею запорозького козацтва.
Вважаємо, що саме
такі зусилля будуть сприяти для розробці соціологами, культурологами,
політологами сучасних соціальних технологій створення життєздатного організму
Україну”.